Літературна творчість

Михалина Р. - Михайлина Рошкевич - близька знайома Іван Франка з снла Лолина, рідна сестра Ольги Рошкевич - нареченої поета. Під впливом Франко пробувала свої сили в літературі. Франко опублікував у збірці "Молот" (1878) нарис М.Рошкевич "Кума з кумою", залучив її до участі в альманасі "Перший вінок" (1887).

Анна П. - Ганна Іванівна Павлик, українська громадянсько-політична діячка революційно-демократичного напряму, активна учвсниця жіночого руху в Галичині, сестра М.І.Павлика.

Зберігся автограф (№ 193, с. 67–68), датований 14–17. XII 1883. Тексти рукопису, першодруку та другого видання збірки «З вершин і низин» – це різні редакції твору. В автографі і першодруці вірш складається з восьми строф. Дві перші та дві останні строфи в усіх редакціях тотожні.У листі І. Франка до Уляни Кравченко (№ 4931; лист опублікований у кн.: «Іван Франко. Статті і матеріали». Збірник п’ятий. Вид-во Львівського університету, 1956, с. 152–153) наводяться чотири перші строфи іншої редакції вірша, яка не має розходжень тільки з відповідними строфами першодруку.

К.П. - Клементина Карлівна Попович-Боярська - українська письменниця і громадянська діячка демократичного напряму. Літературну діяльність розпочала у 80-ті роки під впливом І.Франка.

Оля – Ольга Білинська, одна з приятельок Франка, до якої він ставився з великою симпатією. Тоді учителювала в селі Добрівляни, тепер Жидачівського району Львівської області (див. спогади її сестри Марії Білецької в кн.: «Іван Франко у спогадах сучасників», Львів, Книжково-журнальне видавництво, 1956, с. 153–159).

О.О. - Омелян Огоновський історик української літератури буржуазно-націоналістичного напряму, професор Львівського університету, лекції якого слухав Франко-студент.

Вірш є відгуком на конфіскацію оповідання М. Павлика «Ребенщукова Тетяна», надрукованого в другому номері «Громадського друга» (1878). За викриття буржуазної моралі, критику релігії, антимілітаристське і антицісарське спрямування оповідання автора було засуджено до шести місяців ув’язнення.

Поезія є відгуком на твір Романа Гудзмана «Гриць Турчин», в якому яскраво передано поневіряння рекрута в австрійському війську, його нарікання на тяжку жовнірську долю. Публікуючи вірш Гудзмана в літературно-науковій збірці «Молот» (1878, с. 1–6), Франко додав до нього примітку:«Пісня, котру тут подаю, зложена одним вояком, простим сільським парубком. Я не важився її багато поправляти або перероблювати, бо артистична форма показуєсь мізерною, гидкою прикрасою там, де сам простий, природний голос трафляє нам до серця.Думаю, що кождий, прочитавши сесю жалібно-гумористичну поему, пригадає собі її взірці, пісні народні про бурлака, наймита, приймака і пр[очі], ті жанрові картини дивно досадного рисунка і теплого, хоть хмурого колориту. Подібні типові образи стрічаються, впрочім, рідко в нашій поезії – прошу порівняти деякі слабі проби Федьковича (недрукована поема «Новобранчик» і др.)».