МАРІЯ КУЛЬЧИЦЬКА, МУЗЕЙ, «МОЙСЕЙ», МАНДРІВКИ, МОЛОДІСТЬ
МАРІЯ КУЛЬЧИЦЬКА (1835–1872) – мати поета, яка належала до так званої «ходачкової» шляхти (тобто збіднілої, що взувалася не в чоботи, а в постоли). Свій родовід числила від Юрія Кульчицького, героя Віденської битви й засновника каварень, в яких каву споживали не в турецький спосіб – гіркою, а з додаванням вершків і цукру.
МУЗЕЙ (із давньогрецької Дім Муз) – інституція, призначена для збереження, вивчення й популяризації пам’яток природи, історії та культури, а також видатних діячів.
Музеї, що плекають пам’ять про Івана Франка, створено в рідному селі поета, Нагуєвичах, у Криворівні в Гуцульських Карпатах, де він любив відпочивати, і в столиці України – Києві. Та головним із них є Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка. Він також відомий як Дім Франка, оскільки розташований у власному будинку письменника на вул. Понінського, 4 (тепер Івана Франка, 152) – по сусідству з віллою видатного українського історика та політика Михайла Грушевського, у якій також сьогодні музей.
Цікаво, що Франко та Грушевський – сусіди не тільки на мапі Львова (вони мешкали поруч і тісно співпрацювали), а й на грошах. Їхні портрети – на купюрах української національної валюти номіналом 20 і 50 гривень.
«МОЙСЕЙ» – філософська поема Івана Франка, в якій поет оригінально зобразив постать старозаповітного пророка, що за покликом Бога Єгови вивів ізраїльські племена з єгипетської неволі. Ув основу сюжету поеми автор поклав біблійну історію, проте надав їй притчевого підтексту. Поневіряння гебреїв у пошуках Землі обітованої є алегорією прагнень українців до створення власної держави. А постать пророка, якого Франко називав «найграндіознішою постаттю стародавньої історії людства», стає проекцією самого автора. Відтак після публікації твору Франка називають Українським Мойсеєм, а саму поему вважають архітвором поета-мислителя, його політичним заповітом та шедевром української літератури.
МАНДРІВКИ – улюблене заняття Івана Франка (поруч із рибальством та збиранням грибів). Найбільше мандрував пішки, записував народні пісні, казки та легенди Галичини, Бойківщини та Гуцульщини. Часто його супроводжували дружина, діти, товариші. Саме Франко зініціював та організував Українсько-руську студентську мандрівку влітку 1884 р., маршрут якої проліг від Дрогобича аж до Вижниці й до Устєрік на Гуцульщині. Для цієї подорожі поет написав пісню «В дорогу!», яка стала першим гімном українських туристів.
Невипадково Івана Франка вважають засновником організованого туризму в Східній Галичині.
Незрідка Франкові дороги пролягали і далі – до Перемишля, Кракова, Праги, Будапешта, Відня, Чернівців, Києва, Одеси… Бував він і в Сербії (у Бєлграді), і в Хорватії (в Ліпіку та Ловрані), і в Німеччині (у Нюрнберґу й Франкфурті). Незабутньою була й подорож Італією 1904 року, під час якої вони разом із Михайлом Грушевським відвідали Рим, Венецію, Флоренцію, Неаполь.
МОЛОДІСТЬ – весна людського віку, пора буяння сил і розквіту сподівань.
Франко покладав свої надії на молодь, звертаючись до неї:
«До праці, молоді приятелі, до інтенсивної, невсипущої праці над собою самими! Здобувайте знання, теоретичне й практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на серйозних, свідомих і статочних мужів, повних любові до свого народу і здібних виявляти ту любов не потоками шумних фраз, а невтомною, тихою працею».
Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
