Тарас Іванович Франко народився 9 березня 1889. Початкову освіту отримав у народній школі. У 1907 Тарас з відзнакою закінчив гімназію, що давало звільнення від оплати за навчання в університеті (1907 – 1912). Тільки один рік він навчався у Віденському університеті (1909 – 1910), бо після лікування у Ліпіку (Хорватія) загострилася хвороба батька, що примусило його повернутись додому. Він продовжив своє подальше навчання у Львівському університеті на класичній філології. Під час Першої світової війни його забрали служити офіцером в австрійську армію та відправили на італійський фронт. Першу військову відпуску (1915 р.) він провів у Львові з хворим батьком – це була остання їх зустріч. У лютому 1918 року Тараса Франка відправляють на східний фронт і він потрапляє у російський полон. Будучи полоненим, Тарас працював на ремонті залізничних колій у Москві. Після закінчення війни їде до Харкова і працює журналістом, перекладачем, працівником Державного видавництва, читає лекції. У 1922 р. на прохання матері повертається до Львова. Працював у Ряшеві, Станіславі і Львові, викладав латинську, грецьку, українську і німецьку мови та руханку. Любив спорт і працював у спортивних та руханкових товариствах: «Сокіл-Батько», «Україна». Викладав класичні мови у Львівському університеті (1945 – 1947рр.). Тараса Франка призначили директором музею ім. Франка у Львові (26.12.1946 - 06.07.1949.). У 1950 році влада запропонувала Тарасові переїхати до Києва на роботу в Інститут літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР на посаду наукового співробітника і завідувача бібліотекою І. Франка. Літературною та науковою працею захопився він ще будучи студентом, яку продовжив у зрілому віці. Перші твори Тараса Франка вийшли друком ще за життя батька у 1913 році "На крилах гумору", "З чужої левади", "Старе вино в новім місі". У 2015 р. вийшло двохтомне видання, де подано художню, наукову, мемуарну та епістолярну спадщину Тараса Франка (1889 – 1971). Писав розвідки і статті на різні теми, перекладав і виступав на різних зборах та підтримував стосунки з шістдесятниками. Він допомагав Франкові у літературній діяльності. Був людиною порядною, привітною, з почуттям гумору та одним із кращих представників української інтелігенції. Любив малювати, до тепер збереглися його аматорські акварелі. Помер на 83 році життя 13 листопада 1971 р. у Києві. Поховали на Байковому кладовищі біля його дружини.