Меморіальні дошки

У будинку ратуші в Коломиї 5 березня – 4 червня 1880 р. було укладено Івана Франка – за фальшивим звинуваченням у соціалістичній пропаганді. Звідси його по етапу відправили на батьківщину – до с. Нагуєвичі. свято шанують пам'ять про видатного сина України. У центрі міста на ратуші громада встановила меморіальну дошку з лаконічним написом: „У цьому будинку протягом трьох місяців був ув'язнений І. Я. Франко.” Реконструкція 1981 р.

Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського. Відвідувачі музею „Гуцульщина” на вул. Театраль­ній, 25 бачать на фасаді мармурову дошку із написом: „Пам'яті Івана Франка. В десятилітню річницю смерті. Коломийська земля. 1926”. У цій „тисовій шкатулці”, як любовно народ називає музей, можна побачити не лише чудові витвори рук гуцульських умільців, але й багато матеріалів про І. Франка. Як відомо, свого часу він підтримав створення Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини. У цьому музеї зберігається крісло, передане родиною коломиян, у яких зупинявся Великий Каменяр. Саме в цьому темно-багряному фотелі він, цілком імовірно, відпочивав після палких промов та дебатів.

В 1989 р. на будинку колишнього суду (тепер школа-інтернат) відкрито меморіальну дошку (автор і виконавець викладач Косівського тех­нікуму народних художніх промислів імені В. Касіяна І. Андрійканич) з барельє­фом І. Франка та викарбуваними написами: „Я син народу, що вгору йде, Хоч був запертий в льох”. „В будинку на цьому місці в березні 1880 р. перебував під арештом український поет-революціонер І. Я. Франко”.

Хата Ґеників, у якій жив І.Франко, представляє собою типову житлову будівлю (другої половини XIX ст.) заможного селянина кар­патського передгір'я. У плані вона складається з двох житлових приміщень, розділених сіньми. При тильній стіні правої хати є комора. Будинок споруджений в зруб зі смерекових брусів. Зовні і всередині спо­руда обмазана глиною, побілена. Дах покритий ґонтою. Біля хати в 1979 р. встановлений пам'ятний знак з барельєфом І.Франка (скульптор А.Болюк).

27 серпня на 150 – літній ювілей Івана Франка в с. Сілець на фасаді будинку культури урочисто відкрили меморіальну дошку Каменяреві.

Під час свого першого візиту до Києва І. Франко поселився у Є. Трегубова, який тоді учителював і проживав у будинку Колегії Павла Галагана. Колегія Павла Галагана розташовувалась на розі Фундуклеївської та Олексіївської вулиць (нині тут Національний музей літератури України). Перебуваючи у Києві 1885 року, І. Франко познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Ольгою Федорівною Хоружинською. На час приїзду І. Франка до Києва вона прожива- ла у будинку Є. Трегубова, чоловіка своєї сестри.

Меморіальна дошка на будинку (фасадна стіна), в якому у 1909 р. бував Франко І.Я., проживав Ігнатович В.В., громадський діяч, директор Київської контори Державного банку. В.В. Ігнатович був одним із бояр на весіллі письменника, а згодом став і свояком Франка, бо одружився на сестрі Ольги Хоружинської - Олександрі. Звичайно, що у свій останні візит до Києва (на весні 1909 року) І.Франко побував у гостях старого товариша.

Меморіальна дошка Івану Франку встановлена в інституті германістики Віденського університету, в якому Іван Франко успішно захистив докторську дисертацію.

Меморіальна дошка Івану Франку розташована на фасаді будинку, в якому Іван Франко проживав більшу частину свого перебування у Відні.

В Празі на Слов’янському острові на Влтаві на палаці «Жофін» з ініціативи М. Неврлого у 1956 році була відслонена пам’ятна дошка Івану Франкові. Іван Франко 18 травня 1891 року виступив тут з промовою на І-му з’їзді Слов’янської Прогресивної молоді.

На фасаді місцевої школи І-ІІ ступенів с. Тростянця відкрито та освячено меморіальну дошку на честь Великого Каменяра. Село Тростянець належить до тих місць, де побував І. Франко. 1905 року по дорозі на відпочинок у Карпати письменник зупинився у цьому підгірському покутському селі, навідавшись до сільської школи. Привітавши учнів та вчительство, Іван Якович пішов разом з ними до славної криниці Довбуша. Також у с. Тростянець, де не раз бував, І. Франко виступав на зборах місцевої читальні. Спогадами про це діляться старожили, а ще їх зафіксував письменник І. Михайлюк.

З початку ХІХ ст. і до 1939 року власниками Яблунева були шляхтичі Чарторийські-Дзідушицькі. Близько 1820 року вони розпочали будівництво родинного палацу на околиці містечка посеред старого парку. У листопаді 1884 року (за іншою версією у квітні 1883 року) Яблунів відвідав сам Іван Франко. Він та дідич із села Вікно Володислав Федорович побували в Садибі-палаці Чарторийських. Каменяр тоді працював над архівом батька Володислава – посла до австрійського парламенту Івана Федоровича. Своє перебування в селі, все тут побачене Іван Франко описав у своєму щоденнику. Великий Каменяр описує красу Садиби, окремо згадує про працьовите українське населення Яблунева. На фасаді садиби-палацу є меморіальна дошка Іванові Франку на честь відвідування садиби у 1884 році.