Літературна творчість

Над поемою І. Франко працював кілька років. У листі до М. Драгоманова від 20 березня 1889 р. поет писав:«Він [Каїн. – Ред.] сидів мені в мозку ще від часу, коли я перекладував байронівського «Каїна», і тільки торік я осилив якось сю жидівську легенду, домішавши до неї шматок з легенди про Фауста, котрий з вершин Кавказу оглядав рай. З обробкою, сміло скажу, намучивсь я щиро: цілість перероблював два рази з грунту, так що з первісно написаного ледве чи осталось нетиканих зо 200 віршів – деякі часто перероблював і три, й чотири рази, майструючи зовсім нахолодно, по-столярськи».

Поема створена 1889 р «в тюрмі, в самі тяжкі години», коли поетові «здавалося, що прийдеться пропадати з гризоти», як пише він у листі до М. Драгоманова від 15 вересня 1891 р. Про зародження задуму і джерела поеми Франко говорить у тому самому листі:«Бажалося віддихнути згадкою про дітей, та, власне, ся згадка найдужче мучила, бо бачилось їх самих, покинутих і безпомічних, мов те старченя в снігу. Отут і підвернулося оповідання конокрада Гершона про Сурку, і я взяв його живцем та й обробив віршами болгарських пісень».

Сонети 36 – 38 навіяні апокрифічними оповіданнями про Пілата. Франко, подаючи в упорядкованій ним збірці апокрифів і легенд оповідання про Пілата і богородицю, писав у примітці:«Пілат був героєм многих пізніших християнських легенд, із котрих одні роблять його остаточно християнином і мучеником за Христову віру, інші велять йому вмерти або з присуду кесаревого за те, що легкодушно дав замучити Ісуса, або скінчити самовбивством, причім додають, що його тіла не хотіли прийняти ні земля, ні вогонь, ні вода» [«Апокрифи і легенди з українських рукописів. Зібрав, упорядкував і пояснив др. Іван Франко», т. 2. Львів, 1899, с. 338 («Пам’ятки українсько-руської мови і літератури», т. 2)].У збірнику на честь Елізи Ожешко, який вийшов у світ 1893 р., («Upominek. Książka zbiorowa na cześć Elizy Orzeszkowej (1886– 1891)», Kraków–Petersburg, 1893, с. 207–208), І. Франко надрукував «Легенду про Пілата», що відрізняється від 36 – 38 сонетів, власне, лише прозовою формою викладу.